У сучасному світі жінки розбивають скляні стелі, очолюють засадничі зміни та реалізують себе у будь-яких цікавих для них сферах. Проте за результатами різних соціологічних досліджень, сектор інформаційних технологій переважно досі залишається “чоловічою” галуззю, і навіть постійне зростання відсотку жінок, що працюють в ІТ поки не здатне змінити цього. 

Така ситуація стає причиною дискримінаційної поведінки щодо жінок, та навіть харасменту. Боротьба з будь-якими проявами насилля, зокрема й сексуального, має актуалізуватися як на рівні громадських організацій, так і на рівні держави. Захищеність жінок в усіх сферах, є однією з довгострокових цілей проєкту нашої організації зі створення Додатку для протидії сексуальному насиллю. На сьогодні, у співпраці з проєктом Veteranius, який надає можливість ветеранам отримати нову професію, створюється додаток, який буде в першу чергу спрямований на військову сферу. Військовослужбовиці, волонтерки, ветеранки, які постраждали від сексуального насилля у збройних формуваннях матимуть можливість отримати інформаційно, психологічну та юридичну допомогу й зберегти право на анонімність.

Про особистий досвід у фаховому полі, на війні та в ІТ-сфері – у серії інтерв’ю з ветеранками, випускницями Veteranius, що здобувають освіту у сфері інформаційних технологій «Фах-війна-ІТ».

Вікторія Монастирська

35 років

Фах

Взагалі я за фахом управлінець міжнародним бізнесом, менеджер із зовнішньоекономічної діяльності. Вела перемовини, презентації на міжнародних виставках, та загалом розвивала продажі товарів. Маю чималий досвід у комунікації з іноземними компаніями, просуванні вітчизняних брендів в Україні та на міжнародний ринок.

Якось так склалося, що мене почав розчаровувати “совковий” менеджмент в головах.

Менеджери вищої ланки замість подавати приклад в роботі та брати на себе відповідальність за прийняття рішень імітують суперзайнятість та вирішення важливих задач, кидають все на плечі нижчої ланки та приїжджають до офісу лише за конвертом із платнею і відзвітувати.  При цьому не беруть до уваги реальні толкові прогресивні ідеї: «будемо робити, як я хочу або звик, бо я не хочу нічого нового робити». І бідні менеджери нижчої ланки все так само напружуються над вирішенням задач, які, по суті, не вирішують проблему та не рухають компанію до прогресу.

І, звісно, класика «совка» – кум, брат, сват на роботі.

Турбота про клієнта – це взагалі окрема тема. Головне – мати промовистий слоган «європейська якість та сервіс», а там можна відправити клієнту за кордон неперевірену партію товару, наприклад. Сказати йому, що той весь брак легко переробити – нехай переробить сам, а ми дамо йому знижку на наступну партію. Клієнт пішов? От дурні люди, де вони ще знайдуть таку «європейську якість»? А ти шукай нові контракти – море охочих з нами працювати.

Чому таке мале замовлення від цього клієнта? Бо ми попередню партію відправляли 4 місяці поспіль та «годували обіцянками», що ось-ось ще день, і відправимо.

Тож коли ти не можеш щось змінити на краще, маєш рухатися вперед, туди, де є розвиток та перспектива.

Війна

Я завжди тяжіла до нових знань, щоб це не було – чи то вивчення іноземних мов, чи нова спеціальність.

Війна мене багато чому навчила. Передусім – нічого не боятися. Я розвинула в собі риси, певно, для різних професій – менеджменту, маркетингу… Бо по суті мала щось на кшталт власного волонтерського проєкту та шукала кошти на закриття конкретних потреб для конкретних батальйонів. Пам’ятаю навіть, як на одній із співбесід у 2015 році мені директор компанії простягнув товстенький конверт із грішми: «Це туди, для хлопців».

Гадаю, що люди з військовим або волонтерським досвідом вміють стратегічно та логічно мислити, мають витримку, можуть організувати можливе й неможливе, що чудово «вписує» їх у світ IT. Та й дівчат стає все більше в IT. Мені здається, це така модернова сфера, де взагалі не поділяють за статевою ознакою та можна почати все з нуля, навіть коли тобі за 30. Головне – наполегливо вчитися, постійно розвивати себе.

На війні я переважно не стикалася зі стериотипом «ти дівчина, що ти знаєш, що ти можеш?» Був лише поодинокий випадок, коли деякі «бійці» намагалися «видурити» дорогі, «потрібні» їм речі саме у жінок-волонтерів, певно, гадаючи, що ми не розбираємось і не маємо порадників. Ан ніт! Дівчата можуть все.

Я вивчала нагальні потреби, відвідувала військові частини та якось швидко стала «своєю» серед побратимів. Мені дуже допоміг в цьому старший брат, який їздив на передову (не пускав мене туди, але не через те, що я дівчина, а через те, що оберігав як брат). Наші батьки довгий час не знали про такі наші «відрядження».

ІТ

Під час війни та мого волонтерства я познайомилася з багатьма чудовими людьми зі світу IT. У спільній компанії завжди чула незрозумілі мені айтішні фразочки, та друзі жартували: «Віка, ти маєш спробувати, тоді ми розмовлятимемо на єдиному айтішному сленгу».

Я? З менеджменту – в програмісти?) Тоді то видавалося лише жартом, але за кілька років я таки спробувала кодити frontend (дизайн, зовнішній вигляд проєкту), і мені сподобалося.

Я почала навчатися самотужки, шукати менторів, а коли дізналася про Veteranius, без вагань подала заявку. На курсі ти відчуваєш себе у команді таких же, як ти, страх мимоволі відходить на задній план: ти не один.

Ще під час навчання я знайшла прекрасний проєкт English to the East – англійська для діток зі сходу України, – де змогла реалізувати на практиці набуті знання та допомогти таким чином дітям. Це найбільший мотиватор – коли ти можеш зробити щось класне для суспільства! Наразі я вже працюю за новим фахом і втілюю чиїсь мрії та ідеї у життя.

Яка вона, Вікторія в IT через 5 років? Я однозначно поєднаю свій багаторічний досвід у менеджменті та девелопменті і матиму власні проєкти. Власне, я вже над тим працюю.

Чи страшно все кардинально міняти? Так! І це цілком нормальне відчуття, але, як на мене, набагато страшніше не пробувати вийти із зони комфорту, стояти на одному місці.

Страшніша війна. Чи могла я уявити, що як і багато інших відчайдушних українців, займатимусь волонтерством? Досі пам´ятаю відчуття від покупки першого тепловізора на передову, другого, третього…. Те саме відчуття від навчання – коли все вдається, ти ще з більшим ентузіазмом поглинаєш інфо, адже в IT ти маєш постійно навчатися. 

Можливо, мій приклад комусь покаже, що немає нічого неможливого. Кордони і страх лише в нашій уяві. Вірте в себе, не бійтеся пробувати щось нове, розширюйте горизонти. Все неодмінно вийде –варто лише спробувати.

І так, українським дівчатам все під силу, навіть IT!

Матеріал у межах проєкту «Додаток для протидії сексуальному насиллю».

________________________________________________________________

Проєкт «Додаток для протидії сексуальному насиллю» реалізується ГО «Інституту гендерних програм» у межах проєкту «3D Project: Розвиток попри перешкоди. Стійке громадянське суспільство в часи пандемії та в майбутньому», що виконується Фонд Східна Європа, за фінансової підтримки Європейського Союзу.

#GOZNAMY  #ДолаємоCOVID19  #BeatCOVID  #3DProject  #ПрямуємоРазом

#ЗахистиСвоїКордони  #ГоворитиНеМожнаМовчати #НевидимийБатальйон #ветерани_проти_насильствап