У намаганні протидіяти сексуальному насиллю в армії, різні країни вдаються до надзвичайно різноманітних методик боротьби не тільки з домаганнями, a й загалом з гендерною дискримінацією. Одним з прикладів дієвого механізму надання анонімної допомоги постраждалим є серія іноземних додатків, що працюють, зокрема, в арміях США та Канади та про які ми розповідали раніше. Наш «Інститут гендерних програм», разом з партнерським проєктом Veteranius, також працює над створенням подібного чат-боту, що зможе забезпечити підтримку та допомогу постраждалим від сексуального насилля в українських збройних формуваннях.

Проте міжнародний досвід цим далеко не обмежується. Унікальною в цьому розумінні є Норвегії, де існує практика використання в казармах унісекс-кімнат, першочергово покликаних стерти межу умовностей між статями, зменшити напругу у військових підрозділах та створити атмосферу братерства й сестринства.

Перші гендерно-нейтральні кімнати виникли в норвезьких прикордонних військах з причин суто прагматичних, через структуру відділення та необхідність невеликих груп військовослужбовців та військовослужбовець тісно співіснувати.  Пізніше подібна практика почала з’являтися в одиничних випадках у різних відділеннях, і тільки в останні роки Міністерство оборони Норвегії звернуло увагу на перспективність такого методу розміщення в контексті протидії сексуальному насиллю та зробило змішане проживання обов’язковим для різних видів військових формувань.

Дослідження, проведені ще у 2014 році, коли кімнатами змішаного типу тільки почали вводитися як експеримент, свідчили про загальні позитивні зміни в ставленні залучених у програму чоловіків до питання досягнення гендерної рівності в межах збройних формувань. Окрім того, самі військовослужбов(и)ці відгукнулися на проведений експеримент позитивно, помітивши зміни на краще в особистих стосунках між представниками різних статей у війську.

Жінки особливо наголошували на покращені внутрішніх комунікацій всередині спільноти військових. Адже живучи в гендерно-сепарованих кімнатах, a подекуди навіть в окремих будівлях, жінки часто залишалися поза інформаційним полем, і часом навіть не отримували важливих повідомлень, як наприклад, оповіщення про зміни в розпорядку, накази від керівництва тощо.

“Вироблені між солдатами в кімнатах змішаного типу стосунки взаємної поваги є менш упередженими і менш схильними переростати у щось нездорове”, говорить підполковник Олександр Янков, командир батальйону розвідки в Сетермоені.  Усуваючи штучні бар’єри, інтегрована система розміщення перешкоджає солдатам сексуалізувати один одного і натомість об’єднує їх за допомогою своєрідних сімейних зв’язків, каже він.

Проте така система не є ідеальною, та досі викликає суперечки всередині норвезької військової спільноти.

По-перше, дослідники з різних країн стверджують, що подібний механізм буде не ефективним для суспільств зі значно нижчим показником гендерної рівності, ніж у Норвегії (яка, нагадаємо, вважається однією з найкращих країн за цим критерієм). 

Більше того, навіть в норвезькому суспільстві змішані кімнати не вирішують проблему сексуального насилля тою мірою, якою про це говорять в офіційних джерелах. Військові лідери схильні закривати очі на випадки насилля та не дозволяти подання офіційних скарг, вважаючи, що це може саботувати новаторську систему, яку вони обрали.

Багато жінок, що проживають в унісекс-кімнатах зазнають гендерної дискримінації, так само, як і жінки, що живуть в гендерно сепарованих кімнатах та казармах. У досліджені однієї зі студенток Єлю, що спілкувалася з військовослужбовицею, яка проживала в кількох різних кімнатах змішаного типу, зазначається, що кімната вважається “змішаною” вже тоді, коли в ній є принаймні одна жінка. А це означає, що часто (як, наприклад, і героїня інтерв’ю) жінки вимушені жити з чоловіками наодинці, що призводить до конфліктів, цькування та інших проявів гендерної дискримінації. Окрім того, критики цього механізму, як правило, висловлюють занепокоєння з приводу фізичної безпеки жінок, адже перебуваючи в одному житловому приміщенні, уникнути насилля стає ще важче.

Існує також думка, що подібна політика попередження сексуального насилля призводить до того, що жінки частіше не повідомляють про пережите насилля, піддають сумніву свій травматичний досвід та вдаються до звинувачення жертви, оскільки вважають, що проблема наче б то вже має бути вирішена, а отже те, що з ними трапилося не може бути насиллям. На додаток до інших блокаторів, таких як табуйованість теми в суспільстві, ризики пов’язані з опором керівництва та втратою посади тощо, жінки зазнають тиску з боку такої системи, що унеможливлює подання постраждалою скарги. Свідченням цієї тенденції є, зокрема, і низький показник офіційних повідомлень про подібні випадки у норвезькому війську до їх загальної кількості.

Загалом, методика введення гендерно-нейтральних кімнат дуже суперечлива і має як свої плюси, так і суттєві недоліки, проте скандинавські країни продовжують нею послуговуватися, відверто зазначаючи, що таким чином вони не вирішують проблему цілком, проте роблять кроки на шляху до встановлення рівності для чоловіків та жінок всередині військових формувань.

Матеріал у межах проєкту «Додаток для протидії сексуальному насиллю»

_________________________________________________________

Проєкт «Додаток для протидії сексуальному насиллю» реалізується ГО «Інституту гендерних програм» у межах проєкту «3D Project: Розвиток попри перешкоди. Стійке громадянське суспільство в часи пандемії та в майбутньому», що виконується Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Європейського Союзу. 

#GOZNAMY  #ДолаємоCOVID19  #BeatCOVID  #3DProject  #ПрямуємоРазом    

#ЗахистиСвоїКордони  #ГоворитиНеМожнаМовчати #НевидимийБатальйон #ветерани_проти_насильства