Інтерв’ю з розробником «Додаток для протидії сексуальному насиллю»

Проблема сексуального насилля у армії, на жаль, залишається актуальною повсякчас. Сьогодні Україна потребує сильної та злагодженої роботи свого війська як ніколи, а отже, безпека та захищеність її військовослужбовиць та військовослужбовців всередині військових формувань має бути одним з пріоритетних напрямків роботи держави. Прагнучи зробити збройні формування безпечним та вільним від сексуальних домагань простором, ГО «Інститут гендерних програм» у співпраці з Veteranius розробляє «Додаток для протидії сексуальному насиллю».

Щоб краще зрозуміти принципи роботи нашого додатку, ми вирішили поспілкуватися з людьми, які безпосередньо займалися його створенням — з командою розробників чат-боту, які люб’язно погодилися розповісти нам свої особисті історії та думки, стосовно того, яку ж користь принесе наш спільний проєкт. Кожному гостю ми поставили по три запитання. Тож знайомтеся з історією нашого першого героя.

Ким ви були до переходу в ІТ?

Я народився в невеликому містечку в інтелігентній родині. Моя мати була відмінницею в школі. Батько був розбишакою, потім під впливом мами змінився, став інженером і поважною людиною, але дух авантюризму залишався в ньому до самої смерті. Я  непогано закінчив школу (трохи не дотягнув до срібної медалі). Потім отримав вищу технічну освіту (інженер IT систем). Через деякий час цього мені здалося замало і я отримав другу вищу, але вже економічну освіту (менеджер організацій). І це тільки вищі освіти. Взагалі, скільки себе пам’ятаю, я постійно навчався. ВНЗ, курси, тренінги, онлайн навчання. Мені цікаво пізнавати нове і постійно навчатися. 

Моя професійна кар’єра була не менш цікавою і насиченою. Починав працювати за спеціальністю як системний адміністратор, потім переїхав до обласного центру і, крім налаштування ОС, почав проектувати комп’ютерні мережі. Потім з мене зробили менеджера з продажу, і я почав продавати свої творіння, а далі сам же по своїх проектах займався монтажем локальних мереж. Пізніше мені запропонували перейти в іншу (більшу) компанію і займатися тільки продажем. Це був цікавий корпоративний ринок, великі клієнти, великі угоди. Я продавав все. Програмне забезпечення, телефонні станції, канали зв’язку, сервенне і мережеве обладнання. Я був пресейлом. Моя задача була зустрітись з клієнтом і продати послуги, а їх було дуже багато, компаніям. Я був умілий в цьому і мене перевели в інший філіал, але вже керівником відділу продажів. Через деякий час, я одружився і змушений був звільнитись. Треба було обирати сім’я або кар’єра, і я зробив свій вибір. Так я залишився з молодою дружиною, але без роботи. Через місяць мені зателефонував представник замовника, з яким до того ми працювали кілька років поспіль, і запропонував новий проект — створити відділ підтримки користувачів ІТ послуг на дуже великому промисловому підприємстві. Мене призначили керівником нового відділу і почалась робота. Я закінчив курси по управлінню проектами по методології ITIL, ми почали розробляти лінії підтримки користувачів, прописували алгоритми роботи ІТ відділів, створювали посадові інструкції і т.д. Але через деякий час керівництво заводу вирішило згорнути цей проект і залишити все як є. Мені запропонували взяти участь в іншому проекті. Теж великому. Але я захотів спробувати себе в іншій сфері. Сфері фінансів.  

На дворі був 2006-2007 рік, грошей у людей було багато, всі були на підйомі і здавалося, що так буде завжди. Я зв’язався з однією фінансовою установою, яка пропонувала громадянам доступ до легальних фінансових інструментів. Це були акції українських компаній, ОВЗ, недержавні пенсійні фонди. Вони погодились, що ринок перспективний і вирішили відкрити філіал в обласному центрі, де я мешкав. Я був керівником філіалу, бухгалтером і менеджером з продажу послуг. Знайшов приміщення, підписав угоди, організував зв’язок, здавав звіти до податкової. Почалася робота. Але прийшов 2008 рік з ним фінансова криза і було прийняте рішення закрити філіал. Я знову опинився без роботи.

Тоді і вирішив, що пора спробувати почати робити на себе. Так я створив свій перший невеличкий бізнес, почав торгівлю тютюновими виробами. Це був акцизний товар, багато звітів та контролюючих органів, але бізнес запрацював. Потім я найняв продавця для торгівлі, а сам організував ще один бізнес. Магазин з торгівлі бакалейними товарами. Йшов час, бізнеси розвивалися і приносили прибуток, але хотілося змінювати світ на краще, створювати щось нове. Тоді я продав один з бізнесів і вирішив вкласти гроші в мобільну кав’ярню. В ті часи вони тільки починали підкорення ринку, в Києві працювали 7 або 10 кав’ярень на все місто. Я купив авто (Таврія Пікап), відігнав його до Києва (на той час тільки там переробляли пикапи під мобільні кав’ярні) і вже через два місяці обрав місце і розпочав роботу першої мобільної кав’ярні в місті. За декілька місяців вийшов в 0 по прибутку, потім в плюс, потім найняв і вивчив барісту. Через рік мені запропонували продати кав’ярню, я трохи подумав і погодився.  

На дворі була зима і треба було готуватись до роботи влітку. Я купив вантажівку, домовився з виробниками квасу, набрав людей, знайшов місця і, коли прийшло літо, почав торгувати квасом через свої точки продажу в області. Потім літній сезон скінчився, закінчився і 2013 рік, а в 2014 почалася війна.  

В травні 14-го року я пішов добровольцем на війну. Це не було імпульсивне рішення. Діяв, цілком усвідомлюючи наслідки. Спочатку чекав, коли втрутяться спеціально навчені люди і сепаратистські дії швидко припиняться. Але йшов час, а ситуація тільки погіршувалася. Треба було діяти, і я діяв. 

Потім я отримав поранення і мене доправили до Дніпра в лікарню імені Мечникова. На той час, це був найбільш підготовлений медичний заклад, у якому працювали супер фахівці з необхідним обладнанням і досвідом. Поранення було важким (операція продовжувалася 8 годин), період одужання був тривалим, тому я бачив і спілкувався з багатьма пораненими з різних підрозділів, які опинялися в лікарні. Після виписки разом з побратимами займався волонтерством, суспільною діяльністю, приймав участь в проекті психологічної допомоги учасникам АТО, входив до складу робочої групи, яка вносила зміни до Закону України про статус добровольців. 

Я знаю, що дуже багато питань пов’язаних з війною було і дуже багато ще залишається. Але якщо можна щось корисне зробити для вирішення хоча б їхньої частини, то треба це робити. Саме тому я вирішив прийняти участь в проекті по розробці «Додатку для протидії сексуальному насиллю». 

Чим саме ви займаєтеся у розробці?

В проекті по створенню чат-боту я був на посаді Бізнес Аналітика. В мої задачі входили: 

  1. Комунікація з представниками Замовника і членами команди розробників. 
  2. Участь у створенні cценарію чат-боту, по якому буде вестися діалог з Користувачами даної послуги. 
  3. Моніторинг строків виконання завдань. 

Початок проекту був не дуже вдалим, оскільки наш менеджер проекту переважно був завантажений, а ще один бізнес аналітик із досвідом був на військових зборах. Але, незважаючи на перешкоди, все стартувало і почалась робота. 

Були сформовані умовні Ролі Користувачів: Потерпілі, Свідки (можуть бути Учасниками, але хочуть зберегти анонімність) і Зацікавлені особи (Користувачі, які знайомляться з інформацією).

Крім того з’явився термін “Час події“, в залежності від якого Користувачам буде надана необхідна інформація:

  • Зараз (на гарячу лінію).
  • Колись трапилась (поради фахівців).
  • Не сталась\ Для загального розвитку (самодіагностика, корисна інформація).

Фахівцями гарячої лінії є партнери проекту:

  • Ла Страда. Гаряча лінія з попередження домашнього насильства, гендерної дискримінації
  • Open Doors. Для людей, які потребують психологічної допомоги
  • Lifeline Ukraine. Гаряча лінія для термінової психологічної допомоги (у випадках депресії тa схильності до самогубства)
  • Гаряча лінія, для тих, хто хоче заявити про випадок на робочому місці. «Гаряча лінія» Головного управління ВСП у ЗСУ. Не анонімно

У чому полягає користь цього додатку та як він може стати в нагоді військовослужбов(и)цям?

Річ у тім, що війна змінює людей. Базові речі, які є в кожному з нас. Проходить своєрідне форматування принципів.  

Однією з таких речей є насильство і ставлення до нього. В повсякденному житті більшість з нас намагається уникати насильства, суспільство програмує нас бути зручними для оточуючих. На війні насильство – це невід’ємна частина життя. Не всі готові до таких змін. 

Крім того, ми живемо в суспільстві, де зазвичай не прийнято обговорювати статеві стосунки, особливо з малознайомими людьми. Це все ще досить табуйована тема. 

Тому, коли людина стикається з проявами гендерного або сексуального насильства, особливо в умовах підвищеного ризику, їй дуже і дуже важко. Важко продіагностувати стан на “нормальність”, важко знайти відповідного фахівця, важко звернутися за допомогою, важко розповісти про свій стан, події, які можливо до цього привели. Як при цьому, по можливості, зберегти анонімність? 

Гендерній дискримінації та гендерному насильству в армії присвячені дуже потужні дослідження Інституту гендерних програм і Невидимого батальйону, які проводилися з 2015 по 2020 роки. 

Згідно цих досліджень статистика дуже сумна. За даними, отриманими 2011 року Науково-дослідним центром гуманітарних проблем ЗСУ, кожна десята жінка в армії стикалася із сексуальним домаганням. Окрім того, більшість жінок, які взяли участь у дослідженні, вказують на те, що сексуальні домагання із ними відбувалися щонайменше кілька разів.

Склалася така поточна ситуація:

  • Про сексуальні домагання та факти дискримінації щодо себе жінки не повідомляють і майже ніколи не звертаються до командування та поліції.
  • Гарячі лінії військових структур не є конфіденційними чи анонімними.
  • Відсутні ефективні формальні методи вирішення проблеми.
  • Вирішення проблеми неформальними методами (пошук допомоги у чоловіка, спроби встановити хороші стосунки із високопоставленими чоловіками, застосування зброї).
  • Офіційні дані щодо кількості домагань у військових структурах неповні й недосконало документуються.
  • Деяким людям некомфортно обговорювати низку питань з іншими.

Тому було вирішено створити чат-бот для сайту “Невидимий батальйон”, щоб допомогти особам, які зазнали або можуть зазнати сексуального насильства, домагань, гендерної дискримінації в армії.

Результати роботи чат-боту, на які ми очікуємо:

  • Спілкування буде інтерактивним (Запит-Відповідь).
  • Користувачі отримають потрібну допомогу залежно від ситуації і своєї участі.
  • Буде надана можливість залишити свій унікальний запит (своя історія) і отримати рішення, якщо по сценарію не вдалося знайти відповідь.
  • Самотестування надасть можливість Користувачам виявити самостійно чи потрібна допомога психолога.
  • Звільнимо фахівців гарячої лінії від відповідей на стандартні запити.
  • Користувачам пропонується дружній інтерфейс для вирішення своїх питань і звернення до фахівців.

Незважаючи на перешкоди і те, що для декого це був перший проект в IT, всі члени команди, ментори, представники замовника відпрацювали дуже класно.

Наразі, додаток вже доступний на сайті «Невидимого батальйону» за посиланням: https://invisiblebattalion.org/ 

Матеріал у межах проєкту «Додаток для протидії сексуальному насиллю».

________________________________________________________________

Проєкт «Додаток для протидії сексуальному насиллю» реалізується ГО «Інституту гендерних програм» у межах проєкту «3D Project: Розвиток попри перешкоди. Стійке громадянське суспільство в часи пандемії та в майбутньому», що виконується Фонд Східна Європа, за фінансової підтримки Європейського Союзус

Залишити відповідь